Краєзнавство


Археологічні дослідження Надбужанщини 
(Сокальщина, Радехівщина)
                                                Зміст

Вступ
Розділ 1  Археологічна колекція знахідок Сокальщини
    1.1.Археологічні дослідження території міста Сокаль
    1.2.Давня історія сіл Комарів та Волиця
    1.3.Дослідження історичних пам’яток у Західному Побужжі та Всеволожі
Розділ 2 Археологічна карта території міста Червоноград та його околиць
    2.1.Розкопки в урочищі Смітник,Ринок,Над Бугом,Левада,Восьмьйорка
    2.2.Археологічні обстеження у Гірнику,в урочищі Біла гора,Макарова гора
Висновки
Список використаних джерел
Додатки

                                      Вступ                                             
   Минуле нерозривно пов’язане з сучасним, але без нього не може бути майбутнього. Це стосується не тільки матеріальних цінностей, але й цінностей духовного життя людства.
   Серед складових духовного життя важливе місце посідають історичні пам’ятки – все те, що створене розумом і працею людини. Історичні джерела дуже різноманітні: від давніх примітивних засобів праці до збірників законів, літературних творів. Всі вони потребують бережливого до себе відношення. Таке відношення забезпечує наука-археологія,історична наука,яка на підставі переважно речових пам’яток (або їх решток) вивчає історію людства, відтворюючи при цьому історичний процес. Археологія – це наука, яка вивчає історію людства на основі аналізу решток матеріальної культури. Вважається, що вперше це слово ввів давньогрецький філософ Платон (427-347 рр до н.е.)використавши грецькі слова ,,архайос,,- стародавній і ,,логос,,- наука [10]. Археологічні пам’ятки є всенародним надбанням і охороняються державою, пошкодження археологічних предметів карається законом.
   Сучасною наукою встановлено, що людина з’явилася майже 3 млн. років тому. Тоді ж виникло людське суспільство, розпочалася історія людства. Записувати історичні події люди навчилися значно пізніше.Усе, що було в дописемний період історії людства, ховається в пітьмі століть, і якби не археологія, то наші знання про племена і народи, що заселяли Землю в давнину, не виходили б за межі легенд, міфів, казок. Тому не буде перебільшенням вважати, що археології підвладні практично всі історичні епохи.
   Археологія стала наукою, що вивчає суть розвитку суспільства (тим більше, що джерела, якими вона користується, звичайно не зберігають даних про другорядне, несуттєве). До цього слід також додати: матеріальні рештки відбивають рівень не лише виробництва, а й суспільних відносин і духовної культури. Це ще більше підсилює роль археології в загальноісторичних дослідженнях.
   Археологія допомагає зв’ясувати глобальні проблеми, що становлять основу світогляду сучасної людини. Наприклад, проблеми антропогенезу, виникнення праці, поява людського суспільства, розвиток виробництва [11].
     Ми проживаємо у західноукраїнському регіоні, а це, як відомо, один з найбагатших районів на археологічні пам’ятки. Найдавніші стоянки людини у Східній Європі ,чудові трипільські пам’ятки, розмаїття археологічних культур доби бронзи та раннього заліза, найдавніші слов’янські поселення і городища, великі міста княжої доби – всі вони протягом тривалого часу привертають увагу як науковців так і широкого загалу людей. Окреслені терени  віддавна були зоною контактів стародавніх цивілізацій і культур,які не відповідають існуючим сьогодні державним кордонам. Їх вивчення можливе тільки при тісній співпраці дослідників України,Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії та інших держав.
   Об’єктом дослідження є давня історія Надбужанщини.
   Предметом дослідження є археологічні розвідки на території нашого краю.
   Мета - привернути увагу широкої громадськості до проблеми вивчення найдавнішої історії нашого краю через призму археологічних ґрунтовних досліджень.
   Завдання - ознайомитись з усіма археологічними дослідженнями даної території, з публікаціями на вибрану теми, з колекціями приватних та державних музеїв.
   Тему дослідження вважаємо актуальною, тому що питанню  генезису менталітету українського народу приділяється велика увага, особливо в світлі сучасних політичних подій. Способи мислення і життєдіяльності українського народу складалися тисячоліттями і корінням сягають до писемних часів. Ми вважаємо, що археології України, зокрема рідного краю дуже мало приділено уваги в програмі шкільної історичної дисципліни. Археологія нашого краю дуже багата, але недостатньо вивчена, тому потребує нашої уваги.
  Даною темою ми зацікавилися під час зустрічі з науковим співробітником інституту українознавства ім. І. Крипякевича національної академії наук України, доктором історичних наук Войнаровським Віктором. Він нас захопив своїми розповідями про давню історію нашого краю, про археологічні розвідки на нашій території, про їх важливість при вивченні історії України. Ми познайомилися з величезним власним науковим архівом науковця, з його фотоархівом, з усією наявною літературою, щодо даної проблематики. За порадою пана Віктора ми відвідали місця розкопів, зокрема урочище Восьмьйорка та Левада, урочище Смітник, де спробували провести археологічну розвідку.
   За рекомендацією Войнаровського В. ми відвідали так званий, музей на горищі в селі Комарів, який зорганізував місцевий краєзнавець, пошановувач історичних старожитностей Бугай Павло. Ми познайомилися з багатою, впорядкованою колекцією предметів археології і не тільки. Це людина, яка володіє цінним матеріалом з історії села та його околиць. Нам продемонстрували колекцію із кількох десятків стародавніх виробів із каменю, глини, металу, скла від епохи мезоліту (10-8 тис. років тому) до нового часу. Дієву допомогу і упорядкуванні колекції йому надають фахівці відділу археології Інституту українознавства з міста Львова [дод. №4].
   Ми звернулися до місцевих музеїв, зокрема до наукових працівників червоноградського музею історії релігії та музею ,,Сокальщина,, познайомилися з їхніми археологічними збірками, які нажаль, є дуже малочисельними і не дають загального уявлення про давнью історію нашого краю [дод.№5,6].
   Ми також відвідали музеї у Львові: історичний музей (відділення археології) та археологічний музей національного університету ім. Івана Франка. Колекції дуже цікаві, проте археологія нашого краю там майже не відображена [дод. №7].

Розділ 1 Археологічна карта Сокальщини
1.1.Археологічні дослідження території міста Сокаль
   У далекому минулому територія Надбужанщини належала до Київської Русі, а згодом — до Галицько-Волинського і Белзького удільного князівства.                                           Досліджуючи тему ми використали такі джерела: часопис «Львівський археологічний вісник»,  науковий журнал «Studia archaeologica», декілька випусків наукового збірника «Белз і белзька земля»,  наукове видання «Пам’ятки археології Комарева та Волиці»,  навчальний посібник «Давня історія України», Вісник інституту археології львівського національного університету, історико-мемуарний збірник «Надбужанщина», публікації в періодичній пресі та матеріали інтернету.
   Археологічні знахідки стверджують, що поселення на території Сокаля були в перші віки нашої ери, можливо і набагато раніше.У минулому столітті під час земляних робіт біля залізничного вокзалу викопано скелет давньої людини і крем’яні знаряддя, а в Західному Бузі знайдено рідкісний кост’яний молоток. У південно-західній частині Сокаля виявлено двошарове поселення скіфського періоду, мідну плоску сокиру культури шнурової кераміки, давньоруські срібні сережки і полив’яні плитки. Особливо цінною була знахідка в 1973 році. Тоді на правому березі Західного Бугу (вул. Замкова Горішня) пощастило натрапити на скарб давньоруських срібних прикрас, до якого входили пластичний браслет, чотири вислових кілець і перстень. Різні побутові предмети доби Київської Русі доводилось зустрічати на території Сокаля й раніше. У 1889 році газета «Діло» повідомляла, що місце, де в давнину стояв сокальський замок, купив міщанин П.Геринович і збудував тут цегельню. Під час будівельних робіт, він знайшов металевий хрестик з руським написом і два образи, вишиті золотом і сріблом. Ці культові предмети знайдено в льосі замку між людськими кістками разом із посудиною з вином. Замок був споруджений задовго до заснування Сокаля. Стояв він на правому березі Західного Бугу, вкритому густим дрімучим лісом. Донині, як згадку про нього, маємо лише назви двох паралельних вулиць — Замкова Горішня і Замкова Долішня.
   Найбільш конкретна згадка про сокальський замок доволі пізня — 1519 рік. Ймовірно, що він згорів, бо навколо місця, де стояв, земля довго була змішана з вуглинами і жужелем. Проте виявлення тут уже згаданих староруських побутових і культових предметів у значній мірі підтверджує достовірність давніх народних переказів, що замок був споруджений за часів Київської Русі.
   Відомо, що Західний Буг належав до значних транспортних артерій західньоруських земель. Тож очевидно на його берегах були і пристані, і переправа. А замок міг одночасно служити для їхньої охорони та різних оборонних цілей. Король Зигмунд Август в 1550 році звернув увагу на сокальський замок і проявив зацікавленість щодо його збереження в належному оборонному стані. В період визвольної війни нашого народу в 1648 році замок до оборонних цілей уже придатним не був. Адже під час вступу в місто козаків, шляхта переховувалась не в ньому, а в стінах бернардинського кляштору, що на лівобережжі Західного Бугу. Та коли взяти до уваги свідчення козацького літописця Самійла Величка, котрий поряд з іншими містами згадує й Сокаль, то маємо підстави вважати, що замок і за часів Руїни, тобто в другій половині XVII століття, теж уже ніяких функцій виконувати не міг. С. Величко змалював вигляд тодішніх міст, у тому числі й Сокаля, як спустошену і занедбану територію.
   Деякі археологічні матеріали, що були колись виявлені на території Сокаля, безслідно пропали. Нових теж нема — наукові розкопки і дослідження тут не проводились давно. І шкода. Бо, можливо, під землею дрімає, цілий доісторичний архів, а те, що знайдено, це тільки сліди «заблукалих у нашу околицю мандрівників».
   1997 р на території Сокаля археологи виявили невідоме городище доби Київської Русі, там було знайдено скарб і залишки валу. Наукові працівники львівського історичного музею досліджували цю територію. В чорноземі  на глибині 1.1 м від сучасної поверхні грунту був виявлений, за словами очевидців, скарб. Ювелірні вироби із срібла були сховані у землю в глиняному горщику, який під час копання рову був розбитий і в руки дослідників не потрапив. Широкий срібний браслет – наручень, який складається з двох стулок. Діаметр браслета у верхній частині 7 см, у нижній 8 см, ширина 5.5 см, товщина стінок біля 1 мм. Кожна стулка у формі прямокутної пластини має по краях бордюр з двох паралельних рядів срібного дроту [додаток 8]. Внутрішній дріт має  по всій поверхні густу поперечну насічку, що створює враження зерні. Таким же дротом обрамлені три напівкруглі арки на кожній стулці браслета. По всій поверхні кожної стулки простежується позолота. В центральній арці розміщене зображення птаха (голуб?). Фон для зображення залишався світлим і його обробляли простими або зигзагоподібними насічками. В нижній частині арки  нанесено рослинний орнамент. У  бічних арках вміщені зображення ,»дерева життя»,  а під ними рослинний орнамент. В окремих місцях браслет сильно обгорів та деформувався і тому чернь, що заповнювала контури зображень та орнаменту, збереглася тільки частково. Особливо постраждала друга стулка, на одній з бічних арок якої поміщено рослинну композиції аналогічну першій стулці. Мабуть, на обох частинах браслету були виконані однакові і симетричні зображення птахів та рослинних композицій.
   Ще одна знахідка - пара великих скронених кілець у вигляді дужки з срібного дроту з нанизаними на неї трьома намистинами. Вони закріплені на дужці з допомогою тонкого срібного дроту. Намистини пустотілі, виготовлені з двох половинок і спаяні. Чотири бічні грані з кожної з них прикрашені трьома рядками зерні по чотири кульки в ряду, між якими розміщені два ряди отворів по чотири в кожному ряду, які обведені кільцем сканного дроту. Верхня і нижня грані намистини прикрашені тільки напаяними кільцями з тонкого срібного дроту по 25 – 30 кілець на кожній з них. Всього ж на кожній намистині напаяно 48 кульок зерні, зроблено 32 отвори, довкола яких закріплено 32 кільця з срібного дротику. Один кілець дужки скроневого кільця скручений у вушко, другий розклепаний і в ньому зроблено отвір. Два менших скроневих кільця, що мають по три кулясті намистини, закріплені на срібній дужці. Намистини спаяні з двох півкруглих половинок, вони мають по 12 отворів, краї яких обведені сканним візерунком з тонкого перекрученого дроту і прикрашені 28 кульками зерні. Серед речей скарбу були ще два перстні, однак вони втрачені [1, ст. 43 ].
   Відомо, що скарби можуть формуватися шляхом нагромадження дорогих речей різними поколіннями однієї родини, або ж складатися з прикрас, що належать одній людині. Сокальська знахідка, представлена невеликою кількість ювелірних виробів, що хронологічно співпадають і становлять доволі дорогі на той час комплектні набори, могла належати одній людині. Такі прикраси характерні для парадного жіночого одягу міщанок з князівсько– боярського середовища.
   Серед усіх речей Сокальського скарбу найбільший інтерес викликає широкий браслет – наручень Він поповнив групу срібних браслетів, які пов’язують з галицькою школою художньої металообробки. Започаткував цю серію виробів браслет, виявлений ще в кінці минулого століття серед речей відомого Молотівського скарбу, опублікованого М. Грушевським.
   Сокальський браслет об’єднує з виробами галицького центру техніка контурної черні, орнаментальні мотиви у вигляді птахів і рослинних композицій, спосіб поєднання двох половинок браслета з допомогою гофрованих шарнірів, обрамлення арок срібним дротом, що імітує зернь та інші ознаки. Разом з тим він має певні особливості. Всі галицькі браслети, крім сокальського, мають по краях бордюр з випуклих кульок, виконаних способом тиснення, що імітують зернь. На сокальському браслеті простежується двоярусна композиція зображень. Нові матеріали, що стосуються діяльності ювелірів Галича, і зокрема, браслет із Сокаля, дозволяють уточнити це положення. Сокальський браслет знайдений  на городищі у культурному шарі 12-13 ст. Матеріалів 14-15 ст.  на цій пам’ятці не виявлено.
   Все це свідчить про те, що галицькі майстри освоїли випуск срібних браслетів з черню ще в домонгольський період. Сокальський браслет є, очевидно, одним з найдавніших серед подібних нам відомих виробів. Він вказує на досить тривалі традиції виготовлення таких речей у Галицько – Волинській Русі. Скарб був схований у грізні часи монгольського  нашестя на Русь. З літопису відомо, що після взяття Києва у грудні 1240 р, полчища Батия рушили далі на захід, спрямовуючи свій головний удар на Володимир і Галич:,, І прийшов він до Володимира і взяв йог списом, і вибив його без пощади, так само і город Галич, і інших городів багато, що їм нема числа,,.[1, ст. 43]. Шлях походу Батия позначений знищеними містами  і закопаними багатствами, що вже не повернулися до свої власників. Монголами були спалені, зокрема, Райковецьке і Колодяжинське городища, Ізяслав на Волині, Городниця  в Галицькій землі та інші пам’ятки, на яких археологи відкрили жахливі картини погрому, де жертвами стали не тільки дорослі, а й діти.
   В зону спустошень, очевидно, потрапили такі міста як Дорогобуж та Торговиця, де останнім часом знайдені скарби сховані в ті тривожні часи. По дорозі з Володимира на Галич, якраз лежав Сокаль, де знайдено описуваний скарб. Звідкілля потрапив він сюди? Чи був занесений із сусіднього Володимира, де з ювелірними виробами такого типу були добре знайомі, чи був схований місцевою жителькою? На користь першого припущення вказує одна цікава закономірність. Всі скарби з широкими браслетами виявлені, або ж пов’язуються з великими адміністративними та культурними центрами Галицько-Волинської землі.
     Сокальська знахідка дозволяє по-новому подивитись на історію самого міста, перша письмова згадка про яке датується 1397 р. Археологічні матеріали виявлені тут в різні часи ( керамічні плитки, шиферні пряслиця і глиняні грузила,уламки кераміки, срібні скроневі кільця) вказують на існування поселення ще в добу Київської Русі. Особливу вартість представляє бронзове навершя батога 12-13 ст. зроблене у вигляді голови хижого птаха (орла, сокола). Сліди городища з культурним шаром княжої доби свідчать , що первісне поселення з’явилось на місці Сокаля вже в 11 ст. У 12-13 ст. тут будують укріплене городище міського типу , яке було знищене в часи монголо-татарської навали на Галицько-Волинську Русь.

1.2.Давня історія сіл Комарів та Волиця
   Сокальщина – це  зона Малого Полісся,  яка, на превеликий жаль,є однією з найменш археологічно досліджених. Відносна заболоченість і надмірна обводненість території, її значне заліснення та майже повна відсутність чорноземних грунтів, стали тими чинниками, що сформували характерний тип господарства давнього населення краю-осілий, скотарський, з споживчим або ж,землеробським напрямком.Сировинний характер місцевого господарства, відсутність цінних мінералів,віддаленість від цивілізаційних чи державних центрів, розміщення на стику північно-західного, південного та південно-східного груп населення, сформували в краї й відповідний тип археологічних пам’яток. Це-невеликі, майже завжди багатошарові (вибір вільних для  заселення місць-небагатий) селища під захистом лісів і великих заболочених річкових заплав та їх терас, невеликі грунтові могильники, основний обряд поховання на яких – тілоспалення.
      В цьому регіоні найкраще досліджена територія сіл Комарів та Волиця, наслідком циї досліджень стала унікальної археологічна  колекція краєзнавця  Павла Бугая, який зацікавив історією односельчан: Ігор Кичук, Любомир Тиктор, Микола Проць, Віра Штибель, Зеновій Черкас, Іван Дегтяр, Олена Мелник передали Павлові Бугаю для зберігання десятки виробів з кременю, кістки,глини. Основа цих знахідок походить з культурного шару давніх пам’яток, нині зайнятих городами Комарова і Волиці. Давні поселення зосередженні, в основному, вздовж ріки Білостік, на берегах якої і розташовані ці села. Багатошарові поселення відкрито в 13 пунктах села Комарів та в 3 у Волиці. Розміри їх, згідно з поширенням підйомного матеріалу та умов рельєфу, 60-200х40-60 м [4, ст. 46].
   Розглянемо археологічну карту в Комарові. Урочище Баюрові дуби-південна окраїна села: поселення доби неоліту 5-4 тис. до н.е, бронзи-раннього заліза 2-на початку 1 тис до н.е. ранньоримського часу 1-2 ст. н.е.?, давньоруського періоду 11-13 ст. В урочищі Баюрові дуби знайдено крем’яні клиноподібні шліфовані сокири, циліндричні нуклеуси, скребачки, проколки, уламки зернотерок із сіро-рожевого пісковику та сірого сланцю, розтирачі, відбійники, нуклеуси, пластини, долотця і тесла з опоки. З кераміки слід відзначити уламки розлого ліпного горщика з двома паралельними рядами пальцевих вдавлень по вінцю та рустованою поверхнею, уламок тулуба кружальної посудини (2-3 ст. н.е.?) із врізним геометричним орнаментом, фрагменти кружальних горщиків 10-13 ст. із сильно шерехатою (пісок у тісті) поверхнею [4, ст. 45].
   Урочище Груша, що є східною окраїною села: поселення неоліту; енеоліту-ранньої бронзи, 3-поч.2 тис. до н.е; доби бронзи; римського часу(3-4 ст. н.е.?), пізньосередньовічної  доби 15-17 ст. на полях навколо великої одинокої груші в однойменному урочищі знайдено крем’яні скребки,проколки, скребачку+проколку, відбійник, ретушовані ножові пластини, трапеції-вкладні, сланцевий та пісковикові розтирачі, уламки кількох нуклеусів та серпів, відщеп із округлою виїмкою – місцем для зашліфування древків стріл,4 клиноподібні сокири із зашліфованим лезом відбійники, різець+скобель на відщепі, відщеп-вкладень складного скребка, трапецієвий нуклеус, вістря. З кераміки слід відзначити велику колекцію ліпного посуду-з горбистою шерехатою поверхнею із величезними зернами слюди і кременю у тісті-комарівської культури доби середньої бронзи, поодинокі уламки ліпних горщиків з багаторядними відбитками шнура.
   В західній частині села , на городах при вул. Шевченка, знайдено матеріали доби енеоліту, доби пізньої бронзи, ранньозалізного часу. Це крем’яні скребачки, ретушовані пластини, вкладні на відщепах, проколка, відбійники, глиняне пр’яселце (енеоліт). .Цікавим є мініатюрний, висотою 6 см глечик, вкритий вертикальними заглибленими лініями.
   Урочище Стара Річка (центральна частина Комарова, правий берег старого русла ріки-Білостік):енеоліт-рання бронза, ранньозалізний час,пізносередньовіччя. Тут підібрано крем’яні знаряддя: відбійник, розтирач, скребачки, ретушовані пластини, круглий камінь з рожевого пісковику зі слідами вогню ( грузило? чи камінь для пращі?), перфоратор       (розширювач отворів), призматичний нуклеус, серп, уламок глиняного грузила. В колекції ліпного посуду переважають уламки кераміки культур доби енеоліту, бронзи та раннього заліза.
   У багатошаровому поселенні нині розташовані городи Василя Бугая та його сусідів (центр села). Тут знайдено предмети  палеоліту, неоліту, бронзи, раннього заліза, давньоруського періоду 10-11 ст. та пізнього середньовіччя. А саме, крем’яні вироби: шліфована сокира доби ранньої бронзи, скребачки, округло-призматичний нуклеус, відбійник, вістря. З інших знахідок слід відзначити глиняне прясельце та гострильний камінь з рівчаками від загострення вістрів наконечників-давньоруський період, а також з посуду-уламки кружальних орнаментованих горщиків 10-11 ст. Цікавим є шматок керамічного сопла ( від гончарного горна?)- в більшу трубу запресовано трубку меншого діаметра, а також уламок кістяного гольника (музичного інструменту?) з косими насічками. Відзначимо тут також значну кількість пізньосередньовічного посуду, насамперед, накривок та уламків ліпних горщиків поморської культури.
   В урочищі біля Київської дороги,на майже розораному на даний час пагорбі, знайдено з десять крем’яних виробів і сотні решток обробки кременю доби енеоліту-бронзи, а також – уламки давньоруського кружального посуду 10-11 ст.
   В урочищі Біля ставу, зібрано крем’яні вироби доби енеоліту - ранної бронзи та ранньоримського часу. Це повністю шліфована сокира, гостро наконечники, скребачки, проколка, розтирач зі світлого пісковику з чотирма зашліфованими площинами, уламки посуду римського часу.
   Дрібні крем’яні вкладні доби мезоліту 4-6 тис до н.е., уламки п’яти прямих  нуклеусів та вістря доби енеоліту (?), а також фрагменти ліпного посуду знайдено в урочищі Біля Мосту , а саме, тут знайдено два овально-призматичні нуклеуси (неоліт), великий розтирач(курант), відбійник, ретушовані пластини.
   З урочища Подолячка походить сокира з томно-сірого пісковику, уся шліфована, з отвором для руків’я.
   З території, нині зайнятої городами і яку в Комарові називають Гатка (місце загачення безіменного струмка), походять крем’яні артефакти доби неоліту-енеоліту:проколка на відщепі, ножові ретушовані пластини, скребачки.
   На городах, що перед сільським цвинтарем (урочище Біля Цвинтару), знайдено вироби доби неоліту, енеоліту-бронзи, ранньозалізного часу (?):конічний нуклеус, острильний камінь-  оселок, відбійник, скребачка, ретушовані пластини, вістря [4, ст. 47].
   В урочищі Бойків кут підібрано окремі крем’яні вироби (скребачка, ретушова пластина, уламок леза шліфованої сокири), чотиригранне лощило з пісковику, а також фрагменти ліпного посуду, можливо, доби ранньої бронзи і початку ранньозалізного часу.
   Ціла колекція з 15 крем’яних виробів (уламки сокир, долотця, серпа, проколки, вістря, скребачки) складається з випадкових і різночасових знахідок з різних, нині не індифікованих, місць Комарова.
   Давні поселення зафіксовано і, як згадувалось, у трьох місцях біля села Волиця. Значно менша кількість пам’яток тут пояснюється, очевидно,  лише недостатньою мірою археологічного дослідження села та його околиць.
   Найбільше значення-доби енеоліту (?) і бронзи - розташоване в урочищі За церквою. Тут, в основному  на городах, знайдено десятки крем’яних скребачок, ретушованих пластин, гостроконечників, розтирачів, ретушованих вкладнів на відщепах, відбійників, різців, наконечник стріли, частину серпа, свердлень сланцеву сокиру, уламок кам’яної булави з сіро-рожевого пісковику, а також уламки ліпного посуду. З останніх слід відзначити уламок шийки з вушком з горщика доби бронзи.
   Окремі крем’яні знаряддя, в основному скребачки і підретушовані відщепи, знайдено і в урочищі Під мостом, на правому березі Білостока, недалеко від урочища За церквою.
   В урочищі Щипи підібрано виріб доби бронзи чи раннього заліза-розтирач із сіро-рожевого пісковику з двома пласкими затертими площинами.
   Звісно, дані про археологічні пам’ятки Комарова і Волиці, засновуються виключно на підйомному матеріалі, є недостатніми, а визначення і датування археологічних культур цих знахідок, є попереднім.
  Археологічно незасвідченими залишаються періоди останніх століть до н.е.(доримський час), пізньоримська доба 3-5ст н.е., абсолютно відсутній період раннього середньовіччя. Останній є актуальним, насамперед, через загалом слов’янський в цей час характер населення регіону. Відсутність типових ранньослов’янських пам’яток у краї мусить призвести або до активізації пошуків їх у цій місцевості, або до пояснення відсутності слов’ян у цьому мікрорегіоні. Попередньо вже було сказано про причини відсутності тут пам’яток пізньоримського часу та раннього середньовіччя. Ця територія в 3-4 ст. н.е. була прикордонною ( смуга в 40 км), перехідною між двома великими групами:германською та слов’янською.
   Майже уся археологічна колекція з Комарова-Волиці має наукове, пізнавальне і просвітницьке значення. Крім залучення широкого загалу до її формування, вивчення давньої історії краю,цей археологічний матеріал почав використовуватись, як експонати тимчасових роз’їздних виставок.

 1.3.Дослідження історичних пам’яток у Західному Побужжі та Всеволожі
      Землі на лівому березі Бугу добре і обширено задокументовані і Руських літописах, зокрема в Галицько – Волинському, в Холмському Євангеліє       13 ст.,яке зберігається в музеї в Москві. В 1952 році польські археологи розкопали городище Червеня, яке  існувало тут в 10 ст. Площа городища становила 100 гектарів, в той час площа Києва – 72 гектари, отже це було велике європейське місто.
     В 60-х роках польські археологи провели розкопки ще одного великого поселення Сутейськ, яке було засноване Ярославом Мудрим в 11 ст.
    Найстарішим в системі середньовічних Червеньських городів на березі Бугу треба вважати, мабуть, Волинь. Вивчаючи кераміку, польські вчені визначили, що поселення існувало в 8-9 ст. на погляд польських дослідників «матеріальна культура тогочасного городу Волинь в цілому в’яжеться з Руссю» [надбужанщина ст.. 26].
   На жаль, регіон Західного Побужжя не досліджений у достатній мірі, хоча його обстеження проводилось досить тривалий період часу.   В 1998 р у Західному Побужжі працювала археологічна експедиція. Основне завдання якої було проведення рятівних розкопок на поселенні біля села Лучиці Сокальського району. Пам’ятка відома тим,що на її території виявлено великий скарб срібних монет 1600 шт. Це поселення знаходиться в 1.5 км на північ від села,0.5 км на схід від дороги Лучиці-Шарпанці, в урочищі Коло Мулавиці. Поселення тягнеться вздовж схилу урочища. Його довжина близько 0.6 км ширина 60-80 м.. Після зачистки першого штиха на глибині 0.2 м було виявлено скупчення суцільного шару глиняної обмазки та простежено контури великої господарської ями, яка мала велику овальну форму, її розміри 2.13х1.85 м глибина 1.55 м. В заповненні знайдено декілька колоших кісток, 8 фрагментів ліпної і 22 фрагменти гончарної кераміки. Цікавою є знахідка залізний ніж,глиняне пластмастце. Археологи зробили припущення, що це залишки наземної господарської споруди, можливо, це було стійло для худоби [2, ст. 65].
   З розповідей вчителя історії Сорочуха Петра Григоровича було встановлено, що в 1961 році в с.Лещатів було виявлено тілопокладення. Поховання виявлено при копанні траншеї. Скелет лежав прямо, біля нього знаходилось крем’яне вістря спису та крем’яна сокирка. Крім того, розвідками біля с. Лучиці, Шарпанні, Лещатів, Стенятин виявлено ряд нових пам’яток, які були багатошаровими і охоплюють період від ранньої бронзи до давньоруського часу і представляють інтерес до подальших досліджень  [2, ст. 65].
   Не можна, не згадати місто Всеволож. Археологічна  експедиція історичного факультету Львівського університету ім. Івана Франка виявила 20 поселень в Західному Побужжі. Родючі землі значні за площею і багаті на здобич ліси,розвинуті водні артерії, вигідне географічне розташування сприяли активній життєдіяльності населення на цій території. Її освоєння розпочалось в 2-3 тис. до н.е.. цей регіон входив до колиски праслов’ян. Городище у Смарагді має щонайменше тисячолітню історію і засноване між 988-995рр Всеволож. Вперше воно з’являється на сторінках літопису 1097 р під назвою Всеволож при описі подій приречений до осліплення Василька Теребовлянського коли настала весна:…прийшли володар і Василько на Давида і прибули вони до града Всеволожа…взяли город списом,,[4,ст.87].
   Городище літописного Всеволожа знаходиться за 1 км на схід від шосе Львів-Володимир серед широкої заплави Західного  Бугу в урочищі Ливень. Історичний Всеволож наприкінці 19 ст. обстежив В. Антонович у 30-х роках 20 ст. тут побував археолог А.Цинкаловський, а у 1963 р П.Раппорт, 1978 р-Крушельницька. Городище з двох сторін укріплене штучним насипним валом і ровом. Найкраще збереглась східна сторона валу,загальна довжина якої становить 105м висота валу 1.5-2 м. в пд.-зх. частині пам’ятки простежується в’їзд шириною до 8 м. Цікавим є гідрототонія назви урочища Ливень, що підтверджує здогадки про підтоплюючу дію стихійних явищ. Скоріше всього городище використовувалось як сховище для навколишнього сільського поселення від міжусобиць та військових лихоліть. На південь від пам’ятки відкрито декілька давноруських поселень, де знайдено уламки гончарних горщиків, побутових виробів з заліза, кістки і каменю. Після спалення Всеволожа в 1098р галицькою раттю, городище припинило своє існування. Пізніше на цьому місці повстало сучасне село Старгород.

  Розділ 2 Археологічна карта території міста Червоноград та його околиць
       2.1.Розкопки в урочищі Смітник,Ринок,Над Бугом,Левада,Восьмьйорка
    Територія Червонограда з давніх давен була густо заселена. Уже понад півтора десятки стародавніх поселень,могильників,скарбів,окремих місцезнаходжень виявлено на землях нашого міста та в його околицях. Первісні люди населяли місце впадіння Солокії в Західний Буг,майже усі надрічні миси,широкі тераси над заплавами цих річок.І в період кам’яного віку (мезоліт,неоліт,9-5 тис. до н.е.), і за доби енеоліту – бронзи (4-2 тис. до н.е.),ранньозалізного віку (1 тис до н.е. – перша половина 1 тис до н.е.),раннього та розвиненого середньовіччя (5- 15 ст.) мешканці цих місць знаходили тут, під захистом лісів та боліт, на чорноземних надзаплавних терасах, безпеку [3,ст.52]. Тут були сприятливі умови для ведення землеробства, тваринництва, рибальства,занять лісовими промислами та полюванням. Річки краю були також і важливими торговими артеріями, а Західний Буг – тією ланкою,що сполучала Віслу (Балтійський регіон) з Дністром (Північне Причорномор’я). Значна кількість мешканців Червонограда та його околиць у стародавні часице свідчення чистоти тієї екологічної ніші, що зумовило виникнення у краї великої кількості давньоруських і пізньосередньовічних міст та містечок. В окремих місцях над Бугом виявлено багатошарові археологічні пам’ятки, що є свідченням багаторазового заселення одних і тих місць у різні часи стародавньої історії.
   Одним з багатошарових поселень є п’ятий мікрорайон або урочище Смітник, яке займає східну частину міста на лівому  березі р .Західний Буг. Залишки поселення на території забудови було виявлено ще у 1987 р. Культурний шар, на жаль, вже був значно зруйнований будівельними роботами, а верхній шар чорнозему вивезений. У1989 – 92 рр в різних місцях було закладено ряд невеликих розкопів і шурфів загальною площею 700м. Було виявлено залишки поселень різних часів,які тягнулись вздовж краю високого берега.
   Основна кількість матеріалів відносилась до найдавнішого поселення. Досліджено одну наземну прямокутну будівлю (4Х2 м)і розташовану поруч з нею овальну яму (2Х1м), заповнену фрагментами посуду ранньозалізного часу. В різних місцях зафіксовано дев’ять розвалів черіней вогнищ і печей разом з уламками посуду [3, ст. 52].
   Речовий матеріал складається в основному з глиняного ліпного посуду, переважно горщиків (банкоподібнихзваликом та проколами під краєм вінець, біконічних з ямковим орнаментом на ребрі, тюльпаноподібних з розхиленими високими вінцями), окремих півсферичних мисок та невеликих черпаків.
   З цього ж урочища походить знахідка кістяка, біля якого знайдено кам’яну свердлену сокиру (темно – сірий аргіліт)з виїмкою зверху обуху, та сокиркою з чорного каменю – з ретушованим краєм і шліфованим лезом. Кістяк й інвертар цього поховання були виявлені М. Михайлишиним, мешканцем села Межиріччя, у кузові самоскиду, що привіз пісок з кар’єру в урочищі Смітник ( 5 мікрорайон). Так що нині пам’ятку в урочищі Смітник слід трактувати,як багатошарове поселення та могильник багатьох культур.
   Розповідаючи  про розкопки  на території Червонограда, не можна не згадати урочище Ринок. Тут у 1992 р. було відкрито і розпочато дослідження поселення на західній околиці старої частини міста Кристинополя , в зоні майбутньої забудови нового житлового мікрорайону під умовної назвою ,,Долинний,,. Це долина Західного Бугу і притоки Рати з незначними наносними підвищеннями висотою до 1 м. Первісний вигляд місцевості порушений старим каналом та забудованою дамбою.
   У різних місцях підвищень прокопано шурфи та траншеї загальною площею близько 200 м2 . Культурний шар виявлено на північному краю підвищення. В розкопі 1 (140 м2) він залягав у вологому грунті до глибини 0.5 м від сучасної поверхні. Речовий комплекс свідчить про існування двох різночасових поселень. Основна кількість матеріалів відноситься до енеолітичної культури лійчастого посуду. Тут виявлено залишки одного житла у вигляді овальної ями розмірами 3Х1.5м . Поруч знаходились залишки крем’яної майстерні у вигляді великої кількості відщепів,уламків пластин,нуклеусів. Комплекс знарядь представлений окремими сокирами, ножами та скребками. Вивчення крем’яних відходів свідчать про застосування своєрідної техніки розщеплення та використання крем’яних ядер [5, ст.3].
   Асортимент глиняного ліпного посуду представлений в основному горщиками з потовщеними вінцями. Зустрічаються окремі черпаки з високою  ручкою,миски. Знайдено також близько десяти глиняних пряслиць. Отримані матеріали суттєво розширяють відомості про топографію поселень, господарство та домашні ремесла,зокрема крем’яне виробництво родових общин культури лійчастого посуду в Західному Побужжі. Поселення ранньозалізного часу представлене окремими фрагментами яйцеподібних та біконічних горщиків з обкиданою рідкою глиною зовнішньою поверхнею. З інших речей знайдено риболовний залізний наконечник стріли та кілька глиняних пряслиць.
   Ще одне урочище,на місці колишнього загону для худоби під назвою Корівник або урочище Над Бугом. У заплаві лівого берегу Бугу,на північно – східній околиці міста,на мисі, в межиріччі двох струмків,що впадають в Буг, було виявлено добре збережене компактне поселення кінця 10 – початку 12 ст. Це рівна площадка 80х60 м, що виступає над заплавою на 1 – 1.5 м. З північного боку вона відмежована від струмка досить великим до 3 м висотою і більше 10 м при підошві – валом завдовжки 30 м. На всій ділянці поселення виявлено дрібні уламки кружального, в основному, посуду, шматки глиняної обмазки та лімоніту (залізної болотної руди). Найбільше ж скупчення важкого спеченого лімоніту та більш легких залізних шлаків виявлено за межами мису, на площадці між валом і струмком. Тут, очевидно, відбувався процес виробництва заліза. Під час розкопок знайдені печі попереднього обпалу болотної руди та сиродутні горні для виплавлення заліза. Як свідчать розкопки подібних синхронних поселень в цьому регіоні – це невеликі селища виробників заліза, можливо – ремісничі осередки. Виробництво і торгівля залізом були, очевидно,важливою складовою економічного життя мешканців краю, де болота і поклади лімоніту – повсюдні.
   У 1992 р. на західній околиці старої частини міста Червоноград в зоні забудови нового житлового мікрорайону ,,Левада,,.було розкопано енеолітичне (культура лійчастого посуду) житло з вогнищем на долівці (горщики, черпаки з високою ручкою,глиняні пряслиця – грузила до веретена) та каменеобробну майстерню ( нуклеуси, пластини, сокири, ножі, скребки).
    З розташованих недалеко від ,,Левади,, передмістя Новий Двір та подвір’я школи №4 походять посудини культури розписної кераміки (поверхня окремих посудин розписана білою і червоною фарбами) та лійчастого посуду.
  Ще одне урочище, яке болить археологів уже протягом тривалого,оскільки,систематично руйнується незаконним вибиранням чорнозему і піску, урочище Восьмьорка,точніше мис в урочищі. Рівна площадка мису, розміром 90х80 м, висотою до 3 м над заплавою Бугу і його старицею, по периметру підсипана ще на висоту 1 м, містить рештки доби мезоліту [3, ст. 53]
  У другій половині 1990 – х років з урочища Восьмьйорка надійшов цінний археологічний матеріал. Спочатку мешканець Червонограду М.Михальчук передав до Червоноградського музею історії релігії дві знахідки, виявлені у ковші екскаватора,що забирав пісок на Восьмьйорці. Насамперед,це мідна сокира – тесло клиноподібної форми, висотою 17 см, з розширеним лезом з округлим робочим краєм, з фасетками по боках у центральній частині виробу. Такі мідні клиноподібні сокири широко поширились у колі культур Східної і центральної Європи, за доби середнього і пізнього енеоліту, в 4 – на початку 3 тис до н.е.. Інша знахідка – ліпний кухлик,очевидно, доби ранньої бронзи – висотою 7 см , з ледь наміченим вінцем, петельчастою ручкою врівень з верхнім краєм посудини, світло – сірого кольору, нерівномірно випалений, з домішкою шамоту в тісті. Поверхня кухлика загладжена віхтем.
   По свіжих слідах знахідки було проведено розкопки решток об’єктів, що вирисувались у стінці іншої подібної траншеї в протилежній, північній, частині Восьмьйорки. Розкопано і частково опубліковано залишки будівлі та двох ям . Збережена частина споруди 1 – підпрямокутної форми, 3х1.5 м, 2/3 якої складав 20 – сантиметрової товщини шар з глини та дрібного каміння, спечений до консистенції череня печі і який лежав на прошарку вугілля, що вкривав долівку. Ями – округлі, 0.7 і 1 м в діаметрі, 0.5 м завглибшки [3, ст. 54] Очевидно, це об’єкти, пов’язані з господарською діяльністю мешанців поселення.
   Нещодавно,  колекція археологічних знахідок з Восьмьйорки поповнилась великим ( виcота 28 см, найбільша опуклість – 30.5 см) ліпним, опуклобоким, з коротким і ледь виділеним вінцем,приземкуватим горщиком.[] Його поверхня перед випалом була залита рідкою глиною ( рустована), лише під вінцем та дном – загладжена, у тісті присутній дрібний шамот. За всім ознаками, це посудина поморсько – кльошової культури 4 – 2 ст. до н.е., поширеної на території Польщі, Білорусії та Західній Волині, у верхів’ях Західного Бугу та Дністра.  Найближчі аналоги цієї посудини походять з Белза, Вільхового, Звенигорода, масово – з Луцького, Лочаківського та Горохівського районів Волинської області.. Цікаво, що цілі посудини             (а горщик з Восьмьорки збережений повністю) знаходять, насамперед, не на поселеннях, а на могильниках, де саме такий тип слугував урною. Остання наповнювалась перепаленими людськими кістками, накривались іншим, перевернутим догори дном, горщиком (польською мовою ,,кльошем,,) чи кам’яною плиткою і закопувалась неглибоко в землю. Саме в таких умовах, зверху порушеного ерозією грунту, й знайдено горщик на Восьмьорці. Можливо, це урна з поховання, а відсутність тут кісток пояснюється легко – в піщанистих грунтах регіону кістки, навіть кальциновані, зберігаються вкрай незадовільно.
   Тепер про інші знахідки з цієї археологічної пам’ятки. Мініатюрний ліпний товстостінний горщечок з насічками на верхній частині посудини, горбкуватий, з домішкою дрібного піску в тісті. Очевидно, це посудина доби ранньої бронзи, поширеної на території Західної Волині і південної частини Волинського Полісся. Кераміка саме цієї культури виготовлена з глини зі значною домішкою піску.
   Інший виріб – бронзовий фіксатор ременів (обойма) кінської упряжі. Він має круглу в перерізі дугу та приплюснуті й легко розширені бічні щічки. Аналоги цього виробу нам невідомі. Подібні деталі збруї походять з пам’яток кіммерійського та скитського типу 8 – 5 ст. до н.е.

  2.2.Археологічні обстеження у Гірнику,в урочищі Біла гора,Макарова гора
   Археологічні дослідження проводились на околиці Червонограду, а саме, на Гірнику.У північній частині селища, походить скарб римських монет –  денаріїв перших століть н.е. – у кількості понад 300 штук. Було визначено одну збережену монету з цього скарбу – денарій Веспасіана 1 ст. до н.е., решта монет втрачені для науки. Поряд з місцем знахідки скарбу жодних слідів культурного шару поселення римського часу не було відмічено. На території Червонограду та його околиць вже були знайдені римські монети,що нині зберігаються в Краківському археологічному музеї. Знахідки монет, а також бурштину в наших краях – свідчення жвавих торгових шляхів,що з’єднували місцеве, очевидно,слов’янське населення краю з римськими провінціями і проходили, в основному, водними магістралями. А територія Червонограду лежала на шляху з Прибалтики (Вісла – Західний Буг) до Північного Причорномор’я (Західний Буг – Дністер – Чорне море) [5,ст. 4].
  З багатошарового поселення ( біля ЯструбичівРадехівського району), урочище Біла гора походить цінна знахідка бронзова двопластинчаста фібула ромбової форми , 4.2х2.8 см. Вона має квітковий орнамент (бутон) по чотирьох кутах ромбу ,  Х-подібну стрічку по центрі з насічками з боків та  5 круглих, симетрично розташованих по щитку,заглиблень для емалі (каміння?), 4 отвори у вигляді сердечка . Застібка фібули  (внутрішня сторона фібули) складається з також бронзової голівки (трубчаста основа, приварена до корпусу, голівка і вісь, дротяної, завтовшки 1мм,голки (зберігся лише її уламок – один виток на осі основи), а також дротяного і також привареного до корпусу приймача голки аркової форми. Фібула складається з двох пластин: верхньої фігурної та нижньої пласкої, з країв склепаних в один легкий пустотілий виріб [3, ст. 56].
   Аналогій цій фібулі наразі невідомо. Найбільш ранні фібули такого (ромбового, пластинкового) типу зустрічаються серед старожитностей провінційного ранньоримського типу. Але семантика фібули з Яструбичів (насічки,бутони, ,,сердечка,,) абсолютно не відповідає ранньоримській добі. Ймовірніше,що це вибір з 8 -9 ст. до н.е. – південного, можливо, тюрко – хозарського походження і занесений в Західну Україну купцями,очевидно, з Хозарського каганату чи Волзької Болгарії. Елементи оздоблення фібули з Яструбичів мають чисельні аналоги з нашивних бляшок, очіль, пряжок 5 – 9 ст. з Вознесенки Подніпровського Надпоріжжя та Бірського могильника в Поволжі, Північного Кавказу, Кривої Луки, Пониззя Дону , Криму, Новогригорівки ,Одещини. Тобто, така композиція та семантика виробу є результатом лінії розвитку – гуни, сармати – авари (?), тюрки, хозари. Присутня тут і слов’янська лінія (очевидно, побічна, споживацька):окремі композиційні елементи цієї фібули знаходимо і на нашивках опілля та підвісках, що продукувались в ливарних формах Бернашівської майстерні третьої чверті 1 тис до н.е. на Середньому Дністрі   (слов’янський масив празької культури), підвісках радимичів (кургани Подесення), тощо. У краї ця фібула хронологічно теж співвідноситься зі слов’янською культурою Луки – Райковецької 8 – 10 ст. до н.е Але ні в Червонограді, ні в його околицях до сих пір жодного поселення цього часу не було виявлено. Не знайдено кераміки Луки – Райковецької і на дюні ,,Біла гора,, біля Яструбичів.[3, ст. 55]. Тобто, продатувати цю фібулу нині можна, співвіднести ж з її конкретною археологічною культурою – важко,потрібні додаткові дослідження.
   Урочище Макарова гора – підвищення в долині лівого берега  р.Західнй Буг. Його розміри становлять близько 70х40 м.. Воно розташоване близько 2 км на схід від Червонограда і 1 км на  південний схід від с. Добрячин. Розкопками 1989 – 91 рр досліджено близько 800м2. У культурному шарі знаходяться залишки трьох поселень: енеолітичного, ранньозалізного та давньоруського часів. Енеолітичне поселення було невелике. Досліджено залишки одного наземного житла , від якого збереглася плями розмірами близько 7х5 м із зруйнованими глиняним черінем від вогнища. В межах плями і частково навколо неї виявлено 87 крем’яних предметів, в основному відходів виробництва, в тому числі 15 знарядь ( 6 ножів, 6  скребків, різець,два масивні наконечники стріл). При обробці знарядь використовувалась плоска скісна ретуш [1, ст. 83]. З кам’яних знарядь знайдено дві великі сланцеві клиноподібні сокири з асиметричним лезом,дві зернотерки, уламок ножа на кварцитовій пластині. Комплекс посуду представлений 11 посудинами: амфора, 5 конічних мисок, 5 тонкостінних чаш. Виявлений комплекс дозволяє відтворити господарську діяльність та домашній інвертар патріархальної сім’ї. Поселення існувало в другій половині  4 тис. до н.е.[1, ст. 82]. Поруч з житлом виявлено рештки тілопокладного поховання, від якого збереглися частина черепа, окремі кістки та глиняна чаша.Поселення пізньозалізного часу представлене 12 зруйнованими глиняними черінями від вогнищ легких наземних жител, розташованих на віддалі 2 – 4 м одне від одного. Основну кількість знахідок складали уламки глиняного ліпного посуду (горщики,миски,глечики і черпаки),який поділяється на кухонний і столовий. Характерною ознакою посуду є набриск його зовнішньої поверхні рідкою глиною після випалу. За формою горщики поділяються на банкоподібні з виступаючим грубим днищем і проколами під краєм вінець, біконічні з роздутим корпусом і ямками по ребру, біконічні горщики з низьким профільованим вінцем тощо. Столовий посуд – тонкостінний,з темною лощеною зовнішньою поверхнею. Це в основному глечики  і черпаки з дугоподібною плоскою ручкою, виготовлені з домішкою піску зі сріблястою слюдою. Вони прикрашені на верхній частині вертикальними або скісними лініями, інколи короткими скісними лініями, інколи короткими скісними заглибленнями, розділеними горизонтальними лініями. Окрему групу складають глиняні вироби  у вигляді прямокутних брусків, кубів, плоских дисків.
   У культурному шарі знайдено  фрагменти гончарної давньоруської кераміки. Тут було знайдено цікаву памятку,  саме, тілопокладне поховання молодої мешканки нашого краю, поховання було скероване головою на північ. Смерть, як видно була насильницькою, тому що, за лівим вухом череп був пошкоджений від удару. На зап’ясті правої руки був скляний округлий в розрізі браслет зеленого кольору.
   Отримані матеріали є новим джерелом для вивчення історії давнього населення Західного Побужжя.

 Висновки
Властивості грунтів, непевність ,,прикордонного,, життя, відсутність значного надлишкового продукту, який можна було б перетворити в престижні речі, мінімум соціально диференціації серед населення краю впродовж усієї його давньої та ранньосередньовічної історії призвели до відсутності тут значних укріплених поселень-городищ,пам’яток міського типу, курганного обряду поховання. Власне такі пам’ятки насамперед привертали увагу вчених та краєзнавців протягом двох останніх століть. Археологічна карта Сокальщини формувалась переважно зусиллями українських  і польських дослідників на основі нерегулярних розвідок, невеликих охоронних розкопок в місцях цінних знахідок, підйомного матеріалу, до збору якого залучавcя широкий, передусім освітянський, загал.     Цим пояснюється строкатість археологічних знань з давньої історії Сокальщини: відносно широко досліджені культурні шари Белза і Червонограду (хоч опубліковані абсолютно недостатньо)сусідують з цілими мірорайонами.
Розповідаючи  про цілі арсенали старожитностей, душу огортає жаль, що такі цінні археологічні знахідки не знаходяться в історичних чи краєзнавчих музеях, а осідають, наприклад, на горищах приватних будинків. Але, жодного такого закладу на цілу північну частину Львівщини - в селах чи,навіть, райцентрах-не існує. Сокальська та Червоноградська філії Львівського музею історії релігії практично не пристосовані до експортування археологічного матеріалу. Проте, знахідки нашого краю, також не можуть бути переданими у Львівський історичний музей, позаяк вони, безсумнівно, розчиняться у його безмежних фондах. Тут вони і повинні залишитись як основа місцевого краєзнавчого музею.

Немає коментарів:

Дописати коментар