Підкорювачі підземних пластів.
Радянізація Західного прибужжя
проводилась силами досвідчених будівельників шахтарів з Донбасу, інших
вугільних басейнів Радянського Союзу. Місцевому населенню нова влада не
довіряла, їх залучали хіба що до важкої фізичної праці. Першими мешканцями
Червонограда ставали і партійні чиновники і колишні кримінальні злочинці, і
досвідчені радянські спеціалісти, і вчорашні політичні в’язні. В радянські часи
предметом гордості було те, що в місті проживають представники ста
національностей. Багато з переселенців в’явилось чесних працьовитих людей, які
назавжди пов’язали свою
долю з Червоноградом.
|
Ім’я та прізвище
|
Короткі
відомості
|
Фото
|
|
Володимир БАЙДА
|
(1927р.н.) бригадир прохідників шахтобудівельного управління тресту
«Укрособ-вуглепром». Звання Героя соціалістичної праці він отримав у квітні
1957 року і особливо пишався Золотою Зіркою Героя. А ще й тим, що в березні
1958 року галичани обрали його депутатом Верховної Ради СРСР.
|
 |
|
Іван ЧУРКІН
|
(1927 р.н.), молодим гірником приїхав на Львівщину з
Підмосков’я. І його вибір був вдалим. Першим місцем роботи було будівництво
шахти №6 «Нововолинська». Згодом друга «Великомостівська», наступні копальні
також шахти «Великомостівські» - перша, третя, п’ята…
1957 рік став надзвичайно значимим
для завзятого гірника - за високі показники у праці йому присвоєно звання
Героя соціалістичної праці, також він був депутатом Верховної Ради УРСР.
|
 |
|
Степан ГАПОН
|
(1929 р.н.) - бригадир прохідників ШБУ тресту
«Укрособвуглемонтаж», присвоєно 11 серпня 1966 року звання Героя соціалістичної праці.
Він представляв інтереси галицьких гірників у Верховній
Раді УРСР.
|
 |
|
Володимир ГРИБУН
|
(1932 р.н.) - бригадир ГРОЗ шахти №6 «Великомостівська».
У 1966 році бригаду гірників очолив досвідчений шахтар, вмілий
організатор, ветеран бригади Володимир Грибун. З кожним роком
вуглевидобувники нарощували темпи видобутку.
Звання Героя соціалістичної праці Володимир Мефодійович одержав 2 березня
1971 року.
|
 |
|
Микола КИРИЛОВ
|
(1932 р.н.) - в березні 1957 року на будівництво шахти №2
«Великомостівська» прийшов молодий хлопець в армійській гімнастерці. Для
Миколи Кирилова характерна риса - невпинного зростання трудових результатів.
30 березня 1971 року Микола Кирилов отримав Золоту зірку Героя
соціалістичної праці.
|
 |
|
Григорій СИРОТА
|
(1931 р.н.) - бригадир ГРОЗ шахти №3 «Великомостівська».
Значимим став 1986 рік - 700 тисяч тонн вугілля!
Григорій Сирота був не тільки відмінним шахтарем, прекрасним бригадиром
ГРОЗ, талановитим організатором трудового колективу, а ще й людиною, яка
володіє природним гострим розумом.
За плечима у Григорія Сироти майже 30 років шахтарського стажу. 30
березня 1971 року йому присвоєно звання Героя соціалістичної праці.
|
 |
|
Михайло САПІН
|
(1928 р.н.) - бригадир ГРОЗ шахти №9 «Великомостівська». Саме
вдала організація праці допомогла вуглевидобувній бригаді досягти високих
показників.
5 березня 1976 року держава належно оцінила завзяття бригадира - орден
Леніна та Золота Зірка Героя соціалістичної праці були визначенням його
наполегливої праці.
|
 |
Шахтарський поклик
1991 рік. Змінилась влада, змінилось
відношення до влади, змінились державні відзнаки кращих працівників Сергій Руденко став першим серед гірників
Львівського вугільного басейну Героєм України у 2007 році.
Народився Сергій Руденко у селищі Гірник,
що неподалік від Червонограда. Виріс, як він каже, серед териконів. Сталося
так, що сім’я швидко
залишилася без батька, виховувала одна мама. Школярем Сергію дуже хотілося мати
велосипед. Можливість заробити грошей була в нього, як і в багатьох його
ровесників, одна – назбирати на териконах вугілля і продати.
Так воно і сталося. На виручені гроші
Сергій купив велосипед і досі вважає це своїм першим по-справжньому чоловічим
вчинком.
На життєвий вимір майбутнього Героя
України великий вплив мав знатний гірник Червонограда Степан Сергійович
Загорський, який часто допомагав сім’ї. Отож, одержавши атестат зрілості, юнак, нікому
нічого не кажучи купив квиток до Дніпропетровська і подав документи до
тамтешнього гірничого інституту. Навіть мама не знала, - каже прославлений
гірник, - але коли прийшло повідомлення про зарахування студентом, радіти всі.
Критий поворот на його життєвій
дорозі мало не трапився під час служби в армії. Молодого офіцера швидко
примітили за серйозність, старанність та кмітливість, і незабаром Сергій вже
командував танковим взводом. На порозі демобілізації він – командир танкової
роти.
Пропонували, просили, агітували
залишитися, - пригадує Сергій Руденко, - але у відповідь почули: «Я – не
танкіст, я – шахтар». Після цього дали мені спокій.
І ось з 1986 року Сергій
Руденко знає одну дорогу – дорогу на шахту «Відродження». Скуштував він тут
шахтарського хліба, як от кажуть, з різним присмаком: від гірничого робітника
до начальника дільниці. Тут він став першим у Львівсько-Волинському вугільному
басейні Героєм України.
Усе пережили, перебороли, - продовжує
начальник дільниці. – Особливо важкими вважалися 90-ті роки. Страйки, походи на
Київ, голодування гірників у шахтах, малі заробітки, звільнення людей… всього
вистачало. Слава Богу, що нині держава повернулася обличчям до шахтарів. Ми це
почали відчувати. По своїх зарплатах.
Журналісти інколи запитують
знатного гірника: чому він досі не директор шахти чи хоча б начальник зміни? І
чують напівжартома відповідь:
Директор і начальних зміни,
звісно, відповідальні особи. Але у мене на дільниці 250 гірників. Я працюю з
людьми, відповідаю за видобуток. Отож – відповідаю за все. І в цьому весь
Сергій Руденко.
Шахтарські династії
Одним із з найбільш знаних шахтарів
нашого краю є А.Акімов. Зростав на
Далекому Сході, знає китайську – батьківську мову. Батько був командиром
генерального рангу. Під час сталінських репресій з Блюхером його розстріляли.
Мама самотужки виховувала трьох синів, які взяли її прізвище. Старший брат став
морським капітаном, молодший працював у Магадані. У 14
років, коли ще точилася війна, вступив Анатолій до місцевого
фабрично-заводського училища. Після його закінчення добував вольфрам у Буратії.
А з 1947 року вісімнадцятилітній Анатолій Акімов пов’язав свою долю з
шахтарською Карагандою.
В армії служив на Тихоокеанському
флоті. Якраз тоді вийшло розпорядження – солдатів і матросів, які мають
шахтарську професію, демобілізувати достроково. Країні не вистачало
енергоресурсів, насамперед, вугілля. Так майбутній знаменитий шахтарський
бригадир поповнив ряди гірників Донбасу. Потрапивши у забій, одразу почав щодня
виконувати подвійну норму. Дирекція шахти запропонувала створити
комсомольсько-молодіжну бригаду, про яку невдовзі заговорили по всьому
Донбасу.Ось тоді і виникла ідея надіслати на допомогу видобувачам чорного золота
Галичини найкращу донецьку бригаду на чолі з Анатолієм Акімовим.
У львівському басейні роботу почали на
шахті №2 «Великомостівська». Завдання полягало у тому, щоб чимскоріше запустити
новий комбайн «Донбас».
Цю важку і
відповідальну роботу було доручено бригаді Акімова. Нині ветеран пригадує: «Нам
було сказано: запустите комбайни, першими підете у лаву. За вами буде право
видати на-гора перші тонни вугілля Львівщини». Дві доби бригада працювала без
перепочинку і таки запустила комбайн «Донбас». Ця історична подія сталася
наприкінці грудня 1957 року. А вже 2 січня наступного року «Великомостівська»-2
запрацювала у робочому режимі.
У 1961 році Анатолій Акімов перейшов
працювати на шахту №4 «Великомостівська» (нині «Віродження»). Тут народилась і
утвердилася знаменита школа бригадна Акімова, з якої вийшли першокласні фахівці
шахтарської справи – бригадири, начальники дільниць, головні інженери,
директори шахт. Працювати в цій бригаді було не лише престижно, але й
матеріально вигідно.
Кращі досягнення бригади – видобуток
1,5-1,8 тисячі тонн вугілля за добу з однієї лави. Треба зважити, що для
пластів західного вугільного басейну це було значним досягненням. Однак це були
не поодинокі рекордні показники, а постійна виробнича потужність бригади.
Травень 1972 року . З досвіду роботи
вугледобувної бригади А.А.Акімова .
На шахті №8
«Великомостівська-Комсомольська» комбінату «Укрзахідвугілля» бригада робітників
очисного забою, очолювана Героєм Соціалістичної Праці А.А. Акімовим, в лаві, обладнаній
механізованим комплексом КМ-87Д, досягла світового рекорду продуктивності праці
– 120,5 тонни вугілля на вихід.
Анатолію Акімову присвоєно звання Героя
Соціалістичної Праці. Він – заслужений шахтар України, лауреат Державної премії
СРСР.
Бригадир
закінчив Дніпропетровський гірничий інститут. Як фаховому інженерові, Анатолію
Андрійовичу не раз пропонували очолити одну з найпотужніших шахт басейну №10
«Великомостівська» (нині – «Степова»).
високопродуктивної
праці, впровадив понад 300 раціоналізаторських пропозицій і по сьогодні є
справжнім академіком гірничої майстерності.
Життєвий шлях Анатолія
Андрійовича Акімова – яскравий приклад для молоді як йти до своєї мети,
добиватися поставленої мети.
-
Шахти Львівського регіону вважаються над
категорійними з огляду на вміст газу та пилу, поклади вугілля тут значно
бідніші, ніж скажімо, у Донецькому басейні, що значно ускладнює видобуток. Чому
Ви обрали роботу саме тут, а не повернулися на Донбас?
-
На мій погляд, тут були кращі природні
умови для життя, для моїх дітей, хоча працювати на малопотужних вугільних
пластах насправді важко. Крім того, з дитинства, коли я вперше прочитав казки
Петра Бажова, я мав мрію – здобути свою «кам’яну квітку». Вважаю, що знайшов її
саме тут. Завжди наголошував на перевазі продуктивності праці над іншими критеріями
оцінки роботи гірника. У Львівському вугільному басейні реалізувати це було
складно, а тому досягнення нашої бригади вражали: продуктивність праці була
найвищою у СРСР, ми навіть встановили кілька світових рекордів.
-
Свого часу Ви отримали звання Героя
Соціалістичної Праці, стали кавалером багатьох орденів і медалей. Як сьогодні
ставитеся до цих нагород і як вшанувала Вас вже незалежна Україна?
-
Загалом я отримав 48 урядових нагород і
відзнак, також є лауреатом премії радянських профспілок. На жаль, у перші роки
незалежності Україна про таких, як я, забула взагалі…Жодної уваги нам в ті часи
не приділяли, на нагороди й зірки дивилися з відразою…Натомість я завжди
говорив про те, що робітник – творець всього. Він створює багатство держави,саму
державу, а керівник, менеджер та влада живляться за рахунок його праці…
Анатолій Андрійович передав
свій досвід та уміння у наступні покоління, а саме своєму синові Олегу. Після
закінчення школи, вступив до Дніпропетровського гірничого інституту, а потім,
як і в більшості випускників цієї кузні шахтарських кадрів, дорога стелилася
одна: гірничий майстер, заступник начальника дільниці, головний інженер,
директор шахти. Нині він технічний директор – перший заступник генерального
директора ДП «Львіввугілля».
|
П.І.Б.
|
Професія
|
Період роботи
|
Нагороди
|
Вік
|
|
ШКОЛЯРЕНКО
Микола
Сергійович
Д.н.:
10.10.1930
|
Бригадир
ГОЗ
шахти
"Відродження"
|
з 1963р. – 1992р.
|
Заслужений шахтар України в 1963 р.
Орден Трудового Червоного Прапора в 1966 р.
Орден Жовтневої революції в 1981 р.
Орден Леніна в 1974 р.
Кавалер знаків "Шахтарська слава" 3-х ступенів
|
Дід
|
|
ШКОЛЯРЕНКО
Андрій
Миколайович
Д.н.:
04.06.1959
|
Гірник
очисного забою Шахти "Відродження"
|
з 1974р. – 1998р.
|
Медаль "За трудову доблесть" в
1986 р.
|
Син
|
|
ШКОЛЯРЕНКО
Сергій
Миколайович
Д.н.:
01.10.1956
|
Гірник
очисного забою Шахти "Відродження"
|
з 1975р. – 2004р.
|
Знак
"Шахтарська слава" ІІІ ст. –
в 1987 р.,
ІІ ст. – в 2003 р.
|
Син
|
|
ШКОЛЯРЕНКО
Максим
Андрійович
Д.н.:
18.10.1977
|
Гірник
очисного забою Шахти "Відродження"
|
з 1992р. – д\час
|
|
Онук
|
Серед делегатів дуже знайома гірникам
Прибужжя прізвище: Школяренко. Такого детективного початку біографії, як у
Миколи Сергійовича, більше немає ні у кого не лише в ДП
"Львіввугілля", але і далеко за його межами. Тоталітарний радянський
режим, де кожна людина на обліку, обов'язково при роботі і зарплаті, де йому
забезпечено право на освіту і медичну освіту. і ось в цій відпрацьованій
системі роками нелегально існує ціла військова частина. Неймовірно, але так
було. І в ній опинився наш Школяренко. А діло було так. Сорок перший рік.
Якийсь Микола Максимович Павленко збиває артіль працівників для будівництва
військових об'єктів. передусім доріг в прикордонній зоні Західної України.
Сфабриковані усі документи, набута форма і усе інше. Війна. Дошли до Берліна. Відмобілізувалися.
Павленко, увійшовши до смаку, набирає новий склад з числа призовників у свою
нелегально існуючу військову частину. У 1949 році опинився в ній і Школяренко.
В 1952 році їх "шарашкина"
контора лопнула. Павленко після короткого суду і слідства був розстріляний, а
найбільш старанні його солдати - заарештовані. У їх числі і наш земляк. Потекли
тяжкі дні допитів. Вдень і вночі, без їжі і сну, під сліпучим світлом
настільної лампи. У якийсь момент Школяренко зірвався і був відправлений до
похмуру й знамениту московську Бутирку. Три роки в одинокій камері. За
щонайменшу неслухняність - карцер. Єдина розрада - давали книги. Читав
"Сповідь", "Кавказький полонений" Льва Толстого, інших
класиків, поповнював недолік освіти. Після смерті Й. Сталіна помилуваний за
неіснуючий гріх військового злочинця. А дороги, які вони будували на Львівщині,
Волині, в Прибалтиці досі служать усім. В 1956 році оформляється на шахту №3
"Нововолинська". Через місяць стає бригадиром. У 1959 році переїжджає
в Червоноград. І з’явилися в його біографії шахти №1, №3, №4. Скрізь він -
передовий бригадир. В сімейному архіві зберігаються, дещо неабияк пожовклих від
часу, екземпляр газети "Гірник". Уявіть собі : ще в 1961 році
фотопортрет вже знаменитого бригадира забійників ставили на заголовне місце
першої газетної смуги, куди тоді ставили тільки Микиту Сергійовича Хрущова.
Серпня 1963 року. Газети, радіо повідомляють: за місяць бригада Н.С. Школяренка
з шахти № 3 "Великомостовская" комбайном "Донбас" добула
32,733 тонн вугілля. Досягнута найвища у галузі продуктивність праці 23 тонни
на одного члена бригади в зміну. Є рекорд! Поздоровлення з перемогою - від
вищого керівництва.
Авторитет його працював на справу.
Авторитет його працював на справу.
З ім'ям Шкляренко пов'язані такі славні
імена як Григорій Михайлович Сирота, Володимир Мифодійович Грибун, Сергій
Овсійович Руденко, Анатолій Андрійович Акімов, що отримали високі звання
Героїв. Микола Сергійович нагородами, званнями не обділений. Має ордени Леніна,
Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора, Звання "Заслужений
шахтар України", "Почесний шахтар СРСР", медалі ВДНХ СРСР,
Грамоту Президії Верховної Ради СРСР, галузеві знаки і так далі і тому подібне.
Як ніхто інший він достойний вищого звання. Не раз розглядали його кандидатуру.
І відхиляли: він ж у Бутирці сидів.
З Анатолієм Андрійовичем Акімовим вони добрі суперники, по черзі обходили один одного по видобутку вугілля. Школяренко виявився навіть дублером Акімова, коли вирішувалося питання, до кого зі знатних ветеранів завітає президент Ющенко на День Шахтаря - 07. Завітав до Акімова.
З Анатолієм Андрійовичем Акімовим вони добрі суперники, по черзі обходили один одного по видобутку вугілля. Школяренко виявився навіть дублером Акімова, коли вирішувалося питання, до кого зі знатних ветеранів завітає президент Ющенко на День Шахтаря - 07. Завітав до Акімова.
Сини Миколи Сергійовича Андрій і
Сергій працювали в його бригаді, і бригаду він здав Сергію. Тепер і онук в
дідовому колективі. Сини – чесні, добросовісні хлопці. Перейняли вони у батька
його гарячий характер, принциповість в усьому, непримиренність до недоліків.
Коли бригада погіршила роботу, не отримавши необхідної допомоги у керівників
підприємства, М.С. Школяренко виступив з критикою в їх адресу в обласній газеті
і добився свого. Сини бригадира часто виступають на комсомольських,
профспілкових зборах, вносять ділові пропозиції по активізації діяльності
комсомольсько-молодіжних колективів. На святковій демонстрації колону робочих
шахти відкривали прапороносці - сім'я Школяренко : два сини і батько. Це честь,
щастя трудової робочої сім'ї!
2.3. Кваліфіковані
кадри на сьогоднішній день
На шахтах та інших відокремлених
підрозділах Державного підприємства «Львіввугілля» станом на 01.01.2012р.
працює 11 408 чол. працівників, в т.ч. на шахтах 9 354 чол. Із загальної кількості працюючих на шахтах
3 625 чол. займають посади керівників, професіоналів, фахівців і технічних
службовців, 7 783 чол. – становлять робітники.
На шахтах і підприємствах Державного
підприємства працює 4 730 чол. дипломованих спеціалістів. З них з повною
вищою освітою – 1 529 чол., із базовою вищою освітою – 3 201 чол.
Для забезпечення шахт кваліфікованими
робітниками при Червоноградському учбово-курсовому комбінаті постійно
навчається понад 300 учнів, які в подальшому повертаються на шахти.
Порівняно із минулими роками кількість
звільнених працівників зменшилась на 96 чол. Керівництвом ДП і шахтами
приймаються міри щодо зменшення плинності. Ці питання постійно розглядаються на
засіданнях профкомів шахт та Ради директорів ДП «Львіввугілля», і це дає
відповідні результати: 4 шахти з 7 в 2011 році достроково виконали виробниче
завдання з видобутку вугілля.
Керівництво
ДП «Львіввугілля» постійно підвищує вимоги до відповідальних працівників
апарату, керівників підприємств, їх освітнього та професійного рівня. А саме
проводиться робота по висуненню молодих, енергійних, ініціативних, досвідчених
працівників на керівні посади. Також практикується проведення шкіл головних
інженерів, начальників дільниць, головних механіків, які проводяться раз на
місяць.
Для забезпечення шахт ДП фахівцями вищої
кваліфікації проводиться робота по направленню молоді на навчання до
Національного гірничого університету України. Студенти вищих навчальних
закладів від ДП «Львіввугілля» стипендій не отримують. Навчання в гірничих
учбових закладах проводиться за рахунок коштів державного бюджету. Однак значна
кількість спеціалістів університету працювати на шахтах ДП не виявляють
бажання. Основними причинами відмови є відсутність житла і мала заробітна
плата.
Станом на 01.01.2012р. на шахтах і
підприємствах ДП «Львіввугілля» працює 282 чол. молодих спеціалістів, в т.ч.
166 чол., які мають базову вищу освіту і 116 чол. мають повну вищу освіту. Саме
у 2011 році прибуло 54 молодих спеціалістів, більшість яких, з вищих навчальних
закладів, була призначена на керівні посади.
Люди працьовиті, талановиті,
кваліфіковані… ось фундамент на якому стоїть і буде стояти вугільна галузь
нашого краю.
[1]
Олексій Чепурнов «Бригадир Анатолій
Акімов та його побратими по вугіллю» ст..4-5.
[2]
Львівському вугільному басейну 50
років «Чорне золото Галичини» ст..74-75.
[3]
Олексій Чепурнов «Бригадир Анатолій
Акімов та його побратими по вугіллю» ст..5-7.
[4]
Львівському вугільному басейну 50
років «Чорне золото Галичини» ст..72-73.
[5]
Газета «Львівська пошта»№39(924), 10
квітня 2010, ст..13.
[6]
Олексій Чепурнов «Бригадир Анатолій
Акімов та його побратими по вугіллю» ст..86.
Немає коментарів:
Дописати коментар